Марія Примаченко (1909–1997) – народна художниця України, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка. Її ім’я занесене у “Всесвітню енциклопедію наївного мистецтва” (Белград, 1984) і посідає почесне місце серед таких визнаних майстрів “наївного” мистецтва, як Ніко Піросмані та Анрі Руссо. Твори народної художниці визнані в усьому світі, вони є окрасою багатьох музейних та приватних колекцій. Франція і Канада, Польща і Росія, Німеччина і Болгарія – всюди її виставки проходили з великим успіхом. А на всесвітній виставці в Парижі 1937 року Марія Примаченко отримала золоту медаль.

Говорять, що від її картин був у захваті Пабло Пікассо. 2009-й згідно з рішенням ЮНЕСКО оголошений роком Марії Примаченко – народної української художниці. Вона не мала художньої освіти, але її картини з успіхом експонувалися в усьому світі, вона творила шедеври, не знаючи законів живопису та композиції.

Марія Примаченко народилася на Київщині, в селі Болотня, де і провела все своє життя. Її батьки були художньо обдаровані. Бабуся розписувала писанки, мати майстерно гаптувала, а батько був теслею-віртуозом. Дівчинка з дитинства  хворіла на поліомієліт. Так склалося, що тяжка хвороба, через яку вона не могла працювати разом з усіма в полі, та вимушена самотність сприяли тому, що юна селянка почала шукати себе в живописі. Творче середовище в сім’ї, рідна поліська природа, багатовікова культура українського народу – все це сприяло таланту майбутньої художниці.

“Починалося все це так, – згадувала Примаченко, – якось біля хати, над річкою на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату...”. Так почався її шлях у мистецтво.

Неповторний художній стиль Марії Примаченко не сплутаєш з жодним іншим, її картини впізнаєш відразу. Вони світяться сонячно насиченою різноманітністю барв, зачаровують чаклунством фантастичних образів, дивують незвичними композиційними рішеннями. Вона створює казково чарівних звірів та птахів. Її загадкові тварини схожі на квіти, а квіти – на птахів. Вони добрі та симпатичні, оздоблені орнаментами та квітами (“Буслики”, “Танцює лебедиха”, “Українські танцюристки”, “Леву треба було річку перейти і ноги не замочить”, “Іде звір з рогами”, “Будь проклята війна. Замість квіток ростуть бомби”). Картини М. Примаченко насичені автентичними українськими мотивами, але її творчість – це окремий світ, світ її уяви. Примаченко подарувала людству геніально прості, по-дитячому мудрі, навіть, десь сюрреалістичні композиції. “Роблю сонячні квіти тому, що людей люблю, творю на радість, на щастя людям, щоб всі народи один одного любили, щоб жили вони, як квіти по всій землі...” – так говорила про себе самобутня художниця. Цикл своїх робіт 1960–1965 років вона назвала “Людям на радість”, до якого увійшли роботи “Сонях”, “Синій вазон з квітами”, “Голуб на калині”, “Пава у квітах”, “Лев”.

Марія Примаченко була талановитою не тільки як художник. Вона малювала, вишивала, захоплювалась керамікою. А які підписи вигадувала до своїх картин! Легко римувала коротенькі примовки, наче створювала народну пісню.

Шістдесят років свого життя Марія Примаченко присвятила улюбленій справі, залишивши світу великий мистецький спадок – майже тисячу картин. Найбільша колекція її творів зберігається в Музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві.