В українському суспільстві є свої особливості, норми поведінки, які можуть видатися Вам незвичними. Деякі з них – данина традиціям, деякі – результат примхливого історичного розвитку. Спробуємо розповісти Вам про звички, звичаї, які властиві українцям, що можуть видатися дивними.

 Якщо Ви плануєте візит в Україну…

По-перше, тут завжди раді гостям. Українці вважають за необхідне показати всі цікаві пам’ятки і місця у своєму місті. По-друге, українці пильно стежать, щоб гість завжди був нагодований так, ніби щойно з-за столу. До цього доведеться призвичаїтися.

 Як і про що говорять?

Не бентежтеся, якщо на вулиці або в іншому місці Ви зустрічаєте не дуже багато усміхнених облич. Це зовсім не означає, що сталося щось погане. Українці ще не звикли усміхатися просто так. Але спробуйте звернутися до когось з них, і вони обов’язково усміхнуться. І будьте певні, усміхнуться саме Вам і від щирого серця. Взагалі, все що стосується спілкування, українці звикли робити щиро. Вітання “Як ти?” в Україні недоречно. Почувши таке запитання, українець, справді, може вирішити, що Вам це цікаво, і Ви отримаєте відповідь, детальність якої залежатиме від Вашого знайомства і наявного часу. Тому краще використовувати традиційні “Добридень”, “Привіт” тощо. І навпаки, якщо вони запитують “Як Ваші справи?”, то готові отримати трохи більше, ніж односкладову відповідь і не з простої цікавості, а, скоріш за все, готові запропонувати підтримку. Щодо “заборонених” тем, то їх небагато. Наприклад, про політику українці говорять залюбки. Релігія не є “забороненою” темою і про релігійні погляди можуть розмовляти з колегами чи приятелями. Про гроші, здоров’я або особисті проблеми вони говорять у тісному колі друзів. А от щодо тем, які краще не починати першим – то це тема національної приналежності, оскільки Україна багатонаціональна країна, і Ви не можете знати, хто перед Вами: українець, росіянин, єврей, кримський татарин або представник іншої національності. Всі вони вважають Україну своєю батьківщиною.

 Якою мовою говорять?

Якщо Ви приїздите до України у бізнесових справах, то безумовно, якщо для Вас це не  проблема, можна буде вести переговори англійською. Якщо ж ні, то на кожну зустріч буде запрошено перекладача зі знанням Вашої рідної мови. Інша річ, коли приїжджають люди, які прагнуть вивчити українську. Так якою ж мовою говорять в Україні? Багато можна почути про “мовну проблему” в Україні. У чому ж справа? Офіційна мова тут – українська, і це цілком логічно. Українською ведеться навчання у школах і вузах, українською говорять у державних установах і на офіційних заходах. Але за декілька віків, ще з часів Російської імперії, до складу якої входила більша частина території сучасної України, пізніше до складу СРСР, російська мова посіла міцні позиції в українському суспільстві. Є територіальна диференціація: на сході і півдні країни більшість населення у побутовому спілкуванні говорять російською, тоді як на заході і півночі у всіх сферах використовується українська. На щастя, майже вся країна – розуміє обидві мови. Людей, які принципово відмовляються спілкуватися однією з них, зовсім небагато. Можна стати свідком того, як двоє людей ведуть бесіду: один українською, інший – російською, і вони можуть цього навіть не помічати. Отже, якщо Ви плануєте вивчати мову, то в Україні можна вивчити і українську, і російську, адже вони досить схожі.

 Якщо Ви плануєте ділові зустрічі в Україні...

Є деякі свої особливості поведінки і в бізнес-середовищі. Так, наприклад, навіть якщо Ви домовилися про зустріч, прийнято її підтвердити телефонним дзвінком десь за годину до призначеного часу. Всі більш-менш важливі питання українці звикли вирішувати переважно при особистих зустрічах, не покладаючись на телефон або пошту. Під час особистої зустрічі легше оцінити наміри потенційних партнерів і можливість їм довіряти. Крім того, якщо це важливі перемови, їх закінчення, як правило, завершується в вечерею у ресторані, яку організовує сторона, що приймає. Такі спільні трапези дозволяють майбутнім партнерам краще пізнати один одного, з’ясувати питання, які залишилися за межами перемов. Взагалі, іноземці в Україні відзначають, що тут звикли емоційніше, ніж в інших країнах, ставитися до спілкування взагалі, і у бізнес-середовищі зокрема. Хоча під час “офіційної” частини зустрічі або в робочий час в офісі вони поводяться стриманіше, ніж прийнято в багатьох країнах, проте намагаються встановити емоційний зв’язок з діловими партнерами або своїми колегами в неробочий час чи то за трапезою в ресторані, чи то спільно відвідуючи якісь культурні або спортивні заходи. Часто українці мають теплі і відкриті стосунки і з своїми колегами. При цьому цікаво, що в офісі вони можуть “зберігати дистанцію” і формальності, а за його межами спілкуватися на дуже особисті теми і знаходити моральну підтримку саме у товаристві колег. В українському офісі прийнято спільно святкувати всі свята і дні народження, організовуючи фуршет чи то більш “серйозний стіл”.

 Якщо Ви домовляєтеся про перемови з топ-менеджером великої української компанії, а на зустріч приходить зовсім молода людина..., чи варто засумніватися в її компетенції?

 Не робіть передчасних висновків, беріть до уваги зміст розмови. Багато бізнесменів з інших країн, які працюють в Україні або мають тут партнерів, часто дивуються молодому віку українського топ-менеджменту. А справа в тому, що радянська система з її плановою економікою панувала аж до 1991 року. Коли вона впала і почала формуватися ринкова економіка, з’ясувалося, що підготовлених кадрів у країні не існує, у навчальних закладах не готували фахівців, яких потребував ринок. Більше того, управлінські кадри “старого гарту” не могли швидко пристосуватися до нових економічних умов. Тоді виявилося, що іноді краще взяти на роботу зовсім молодого фахівця без досвіду, але завзятого, ніж переучувати і викорінювати стереотипи з досвідчених працівників. Молодь швидко здобувала необхідні навички, другу, а іноді й третю освіту, часто вже за межами країни,  що забезпечувало швидке кар’єрне зростання. І це досить масова тенденція для України.

 Якщо Ви маєте друзів-українців...

Так склалося, що українці цінують дружні стосунки дуже високо, часто не менше від родинних. Стосунки між друзями в Україні більш тепліші, ніж, наприклад, у Європі. Друзями в Україні називають людей, яким довіряють майже як собі. Друзів, зазвичай, небагато – від одного до декількох, тоді як приятелів, з якими підтримуються неформальні стосунки, може бути дуже багато. Наприклад, місцеві прислів’я так говорять про дружбу: “Людина без друзів, що дерево без коріння”, “У друга вода солодша, ніж мед у ворога” або “Такого приятеля знайшов, що навіть у пекло з ним пішов”. Спілкуванню з друзями і приятелями присвячується досить значний час. Причому це, як правило, незаплановані заздалегідь події. Тому, якщо Ви телефонуєте своєму українському приятелю і пропонуєте зустрітися, будьте готові, що він запросить Вас сьогодні ввечері або, у крайньому разі, завтра. Якщо ж найближча пара тижнів у вас зайнята і Ви запропонуєте зустрітися за два тижні, українець не зрозуміє і може вирішити, що Ви не хочете зустрічатися взагалі. Тож краще пропонуйте час зустрічі на випередження. Для своїх товаришів українці не шкодують ані часу, ані зусиль, якщо потрібна якась допомога. Тому якщо у Вас є приятелі-українці – Вам пощастило.

 Ґендерні ролі

Ґендерні ролі в Україні дещо відрізняються від країн Європи і США більшою традиційністю. Але це тільки на перший погляд. Так, в Україні не прижилися ідеї агресивного фемінізму. Тут і досі чоловіки дозволяють виявляти такі традиційні знаки уваги, як зробити комплімент, відчинити перед жінкою двері або подати їй руку при виході з авто. Українські чоловіки можуть навіть образитися, якщо жінка не дозволить оплатити рахунок за обід у ресторані. Більшість жінок, зазвичай, приділяють неабияку увагу своїй зовнішності, намагаються елегантно одягатися. Іноді це помилково трактується як намагання досягти успіху завдяки своїй жіночості, але це далеко не так. Навіть дані соціологічних досліджень підтверджують, що українки це роблять для себе, а не для чоловіків. І зрозуміти це нескладно: за радянської доби в магазині практично неможливо було купити, наприклад, елегантне взуття, а одяг шився за невиразними лекалами переважно сірих і чорних кольорів. Тоді як майже в усьому світі шиття одягу для себе – це частіше хобі, для українок це була чи не єдина можливість пристойно одягнутися. Тому швейна машинка була майже в кожному домі і майже всі вміли шити самі. Що ж до традиційної ролі жінки в суспільстві, то про це найкраще говорить багатовіковий народний фольклор: "Чоловік – голова, а жінка – шия", "Як тато скаже, так по-маминому і вийде". Досить великий відсоток шлюбів укладається у молодому віці, до 25 років. Але при цьому сучасні українки не бояться бути незалежними, самостійно приймати рішення. Тому не дивуйтеся, якщо Ви зустрінете в Україні жінок, які до 35 встигли народити дитину або дві, отримати освіту, можливо, і не одну. І при цьому мають власний бізнес або зробили блискучу кар’єру. До речі, і робіт може бути кілька. Такі приклади, особливо в мегаполісах, можна зустріти часто. Можливо, вони просто прагнуть реалізувати всі можливості, які надані їм від природи і суспільства. Отже, українок не цікавлять власне зовнішні атрибути рівноправ’я, але не радимо Вам в Україні недооцінювати роль жінки чи то в бізнесі, чи то у міжособистісному спілкуванні. Свої життєві завдання, пріоритети, сферу самореалізації вони звикли обирати самі.

 Якщо Вас запросили в гості...

Маємо Вас попередити, такі події, як походи в гості або вечірки, якщо це не є якимось святом чи видатною подією в їхньому житті, українці також не планують заздалегідь. До речі, і на свій день народження вони можуть запросити за день або в цей же день. Втім, скоріш за все, не образяться, якщо Ви не зможете змінити свої плани на вечір. Нормою серед товаришів є зателефонувати і запитати, чи не зайнятий вечір і чи можна завітати в гості або запросити до себе. І якщо всі згодні, тепла зустріч у домашніх умовах або в ресторані може відбутися того ж вечора. Мабуть, це не зовсім раціонально і може видатися незручним. Проте є і свої плюси – якщо свята хочеться саме сьогодні, навіщо ж відкладати? Той, хто приходить у гості, зазвичай бере із собою щось до столу. Це може бути сік, вино, торт чи цукерки. Якщо ж Вас запросили на якесь родинне свято, то доречним буде якийсь подарунок або букет квітів для жінки. Є різні прикмети, в які, як вони кажуть, не вірять, але чомусь намагаються їх виконувати. Так, наприклад, вони ніколи не вітаються і нічого не передають через поріг, не свистять у домі. А квітів в букеті має бути непарна кількість.